| Ми-
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА
СПОРТУ УКРАЇНИ
ВІДДІЛ ОСВІТИ ЛЕТИЧІВСЬКОЇ
РАЙДЕРЖАДМІНІСТРАЦІЇ
НВК «ШРУБКІВСЬКА ЗОШ І – ІІІ СТУПЕНІВ –
ДОШКІЛЬНИЙ ЗАКЛАД»
Конкурс на кращий твір, присвячений Дню визволення
України від німецьких окупантів
Ми не діти війни,
Лихоліття
страшного не знаєм.
Із книжок про
війну, про бої ми читаєм.
Роботу виконав
учень 6 –го
класу
НВК«Шрубківська ЗОШ
І-ІІІ ступенів -
дошкільний заклад»
КрутасМихайло Керівник:Войчак Н. М..
Війна... Велика Вітчизняна війна радянського
народу проти фашистських загарбників. Страшна війна
минулого століття, пекуча рана, яка болить досі чи не
в кожній родині в Україні. Воїни-переможці проявили чудеса героїзму, стійкості,
мужності, билися за кожний клаптик рідної землі, до останнього подиху, до
останньої краплі крові, вистояли і перемогли. Для України
ціна тієї перемоги жахлива — мільйони людських
життів, зруйнована економіка. Кожен другий воїн поліг у боях, кожен другий з
тих, хто залишився у живих, був поранений. І сьогодні ми говоримо про
цю війну, долі людей, які були обпалені нею. Війна - це горе, сльози.
Вона постукалася в кожний будинок, принесла лихо: матері втратили своїх синів,
дружини - чоловіків, діти залишилися без батьків. Тисячі людей пройшли
крізь горно війни, випробували жахливі мучення, але вони вистояли й перемогли.
Перемогли в найважчій із всіх воєн, перенесених дотепер людством. І живі ще ті
люди, які в найтяжких боях захищали Батьківщину. Війна в їхній пам’яті спливає
найстрашнішим сумним спогадом. Багато
хто з них загинули, одержали важкі каліцтва, багато хто вціліли у вогні
випробувань. От чому вони дотепер пишуть про війну, от чому знову й знову
розповідають про те, що стало не тільки їхнім особистим болем, але й трагедією
всього покоління. Вони просто не можуть піти з життя, не попередивши людей про
небезпеку, що несе забуття уроків минулого. В
недільний червневий день 1941 року на світанку впали перші фашистські бомби на
нашу мирну землю. У міста і села України війна ввірвалася в перші її години.
Чорні крила війни закрили сонце. Війна
назустріч молодому дню Із
гуркотом, із брязкотом котилась Лавиною
металу і вогню На нашу землю й долю навалилась.
Починалося пекло. Війна….
Все починалося з грому
небесного, такого жорстокого, такого нечесного. Із ненависного, злісного
грому, Який на
світанку вигнав із дому.
А небо світле закрили чорні хрести!
Боже! Якщо ти
є,захисти!
Українською землею двічі прокотився
руйнівний воєнний шквал. Оборонні та наступальні бої точилися на її території. Керівництво фашистської Німеччини велику увагу приділяло окупації України. Багата
природними ресурсами, продовольством, Україна була ласим шматком для нахабних загарбників. І земля України, і люди стогнали під поганим чоботом фашистського звіра.
Не можна забути ті жахи, що творили нелюди.
Фашистські окупанти створили на території
України понад 230 концтаборів і гетто. Сотні тисяч військовополонених жінок,
дітей, старих, інвалідів стали в'язнями. За час
окупації України гітлерівці знищили понад 5 млн
чоловік, 2,4 млн вивезли на роботи до Німеччини. Не міг терпіти народ такої
наруги. Страшним був гнів  народу. І малих, і старих переповнювала ненависть до фашистів.
Гітлерівська Німеччина і ЇЇ
керівництво наш народ недооцінили. Вистояти і
перемогти в такій страшній війні могло лише
згуртоване, об'єднане спільністю інтересів і мети суспільство. Я не
хочу, щоб повторилися жахи війни. Нехай мирно ростуть діти, не лякаючись
вибухів бомб, нехай не повториться Чечня, щоб не довелося матерям плакати про
загиблих синів. У роки
війни в Україні загинув кожний шостий громадянин. Хто візьметься підраховувати, скільки вони могли б зробити і
скільки мати радості. Як дорого коштує перемога! Солдатські душі! Вони
очима-зорями дивляться на нас з небес, журавлями пролітають над нами чорними
птахами страшного горя.
У свята Перемоги три кольори. Перший колір – червоний,
колір крові гарячої. Другий колір – розквітлого весняного саду, коли прийшло
визволення. Третій колір – колір вдовиних хусток. Якби вітром зірвало їх раптом
із сивих голів матерів і дружин солдатських, то закрили б вони все небо. 9
травня - особливе свято! У цей день весь народ відзначає свято Перемоги у
Великій Вітчизняній війні. Сумно стоять ветерани. Сумно, тому що багато
солдатів не повернулося додому. Щороку на свято їх приходить все менше і менше.
Вони слухають привітальні промови, приймають вітання, а в пам'яті проносяться
ті далекі суворі дні. І кожен згадує щось своє.
«Не дитяча справа – війна»,- говорили дорослі. Але разом
із ними піднялися і взяли в руки зброю наші ровесники. Вони ставали синами і
дочками полків. Вони свідомо йшли на смерть не заради слави чи нагороди, а в ім’я свободи і
незалежності нашої Батьківщини. І хоч були вони зовсім
юними і їм дуже хотілося жити, вчинки їх були вже не дитячими, зневажливо
ставилися до своїх мучителів і ні за яких умов, навіть, коли йшлося про життя
чи смерть, вони не зраджували своїх друзів, свою Батьківщину…
Багато є людей, які зробили подвиги, тільки вони вже старі.
Їх називають ветеранами війни. Щороку, 9 травня, ми відзначаємо День Перемоги.
Ось уже 68
років ми живемо без війни. Якщо забути про війну, то вона повернеться знову. Як добре, що ми не бачили війни!
Зараз всі ми користуємося
плодами боротьби наших прадідів за нашу свободу від рабства. А також – плодами
їхньої праці, адже воєнне та повоєнне покоління відновили промисловість,
відбудували міста та села, де тепер живемо ми. Велич народного подвигу в тому,
що його творили не для себе. Люди зберігали рідну землю для майбутніх поколінь,
для нас. Ми живемо набагато забезпеченіше від них, хоч набагато більше бідкаємося
на своє життя.
Роки, скільки б їх не минуло, не зітруть
у народній пам’яті
світлих імен тих, хто віддав своє життя за Батьківщину. Там, де точилися колись
запеклі бої, піднялися пам’ятники; немов червоні гвоздики, зоріють факели
Вічного вогню. Схиляємо голови перед світлою пам’яттю тих, хто увійшов у
безсмертя. Вічний вогонь палає, Дзвонить
у далі століть. Вічний
вогонь закликає: «Щастя живих
бережіть!»
|